Духовна спадщина Поета Миколи Біденка. Шлях у вічність

19.01.2020, 8:00

Якби людина знала наперед свою долю, то, напевно б, якось впливала  на події, на власні вчинки. Але Бог зробив так, що ти маєш прожити життя, яке тобі уготовано, без твоєї на то згоди. А вже як ти його прокапараєш, чи не змарнуєш  даровану тобі нагоду знайти себе, залежить виключно  від тебе самого.
Життя  Миколи Біденка, поета , мислителя, філософа, перекладача гідне подиву й шанування. Шістнадцятирічному юнаку доля  зламала хребет, але не зламала  силу духу. На інвалідному візку він закінчив факультет журналістики К Д У  ім. Т.Шевченка, вивчив кілька мов, видав  шість поетичних збірок, переклав багато поезій з чеської та польської, а також кілька п’єс з польської. За першу  книгу  -  «Важкий метал» - отримав республіканську премію ім. Василя Симоненка. Він жив прикутий до ліжка, до вікна, але бачив далеко за обрії та глибоко в  хитросплетіння людських душ, був   безпорадний фізично , але  сильний, обізнаний, високоосвічений,загартований морально, стійкий і принциповий, з почуттям власної  гідності та приналежності  до  нації, до народу і водночас   був добрим , щирим і щедрим  товаришем, другом, міг позичити, віддати останнє, однаково  вміло спілкувався з молодими і ровесниками, з жінками і чоловіками, якимись незримими нитками душі прив’язував і тримав біля себе  дружнє товариство довгі роки, бо  поєднав  у собі поетичний талант і талант бути людиною, до якої горнулись душею.
 Творчість  цього без перебільшення унікального поета ще  належно  не  оцінена  ні навкололітературним середовищем, ні, тим паче, державою.
Книга перша
 Важкий метал
1993 року.

Рукописи ранніх віршів  були спалені разом з  політичними листівками друзями поета, як тільки над Миколою нависла небезпека обшуку та арешту.

україно моя смутку надії
чом з грудей на волю не просишся
до любові- ой ні- не дотягнутися
все ж надія моя на вселенський біль

У віршах завжди поряд  любов  і  біль. А ще – смерть. Але безмежна любов до життя допомогала поету долати біль фізичний, біль духовний, щоденно здійснювати незрозумілий здоровим людям подвиг –продовжувати жити у слові:
те що я роблю  сьогодні
роблю для тих кого люблю
і я вірю
коли воно стане минулим
принаймі  не буде вбивати майбутнього
любимі зажди живуть  в недоступному  світі


завдання  людини  вища милість
як би кепсько не жив ти
прожити краще
за тебе ніхто не зможе.

Чи досить  народитися
щоб бути людиною?
Три рази треба  родитися
щоб стати жабою

все життя  маючи перед очима стелю
випущена канарка
летить у небо  і падає
з розбитими  грудьми
сидячи в клітці чи зграї
треба жити на крок вище
власного  даху

ще не питайте мене
хто я
щось в мені  вмирає
щось безсмертніє

Біденка вважають поетом майбутнього, поетом, який писав  в  3Д-форматі. Він знайшов і вибрав свій шлях в поезії, непроторований і важкий, як і його життя.
Біденко дочекався гідної зміни в особі поетів молодої генерації як от О.Букатюк, М.Антощак,  О.Пустовгар та ін.«В нашій українській літературі з’явилися такі хлопці, що тепер мені можна й вмирати”.

писати просто
щоб бути зрозумілим для усіх
дарма старатися
завжди знайдеться хтось
іще простіший
і візьметься переклепувати
ваші слова на плескачі

повстаньте
що не епоха то щоденний крик
повстаньте
але ж у гайдамаки йшли і розбишаки
а гетьмани ламали віру
йшли супроти народу і царя
уся історія
ну просто неслухняні діти
бешкетники і лайдаки
Вкраїно рідна ненько наша
а де ж наш батько
хто настругав нас байстрюків
сьогодні теж не слава Богу
хоч любі думи нам
та думати не любимо
отож повстаньте
мешканці штанів

Його поезія - це чорно-білі верлібри всіх порухів його невтомної і все-таки самотньої душі:

у ніч безсонну
чим затулитися
перед зірками?
нас теж мільярди
на цій шкаралупі
а руку простягнеш -
не торкнешся плеча

Книга  друга
Скелет блискавки
1998 рік

«Микола Біденко – поет глибин. Самобезжальний справжній поет» ( з передмови  Василя Герасим’юка )
Василь Герасим’юк зняв  з Миколою Біденком  документальний фільм із   серії “Діалог» про видатних людей України.
Серед віршів є присвята

Л.Кононовичу

неприкаяних нас 
всього  кілька  на світі
без клопотів можна убити
можна без ляку
залишити в  спокої
духовний каталізатор
в процесі перетравлення
відіграємо незначну роль
одначе
при ситому хижаку безпечніше
і філософія поглиблюється
наростанням сала на хребтині
нам все одно
чи ці чи ті нестимуть меч

москаль повернувся  до стіни зубами
який хороший…
зашамкотіли беззубими ротами
а що нам каже народна мудрість?
не приходиться москаля дядьком звати
Москаль спить а зуби його не сплять
така вже  в нього вдача собача
хоч убий москаля  а він зуби вискаля
бодай ніхто не діждав щоб ним москаль  заправляв
пусто в стодолі коли москаль на престолі
а сказано ж було -
з москалем дружи  а камінь за пазухою держи
хоч як вговоряли нас -
нє держі камень за пазухой нє держі…
але ми добре знаємо  -
казав москаль право та й збрехав
бо що Бог у нас народе а люд  наш наробе
москаль же  теє у нівеч  зводе
москалики соколики позаїдали  ви наші волики
а як  вернетесь здорові то поїсте й корови
і вертається москаль десь із середини
мов блювотина на похмілля
і нудять світом ветерани
пустий екран спустошених зіниць
мов палімпсест відтворює слова -
я русский би виучіл только за то
что им разговаривал Хрюша
а пам’ятаєте К.Симонов казав -
убий його…

убий в собі свиню
І не повернеться москаль ніколи.

це ще не дзвін
валдайський дзвоник  під дугою
підгонить тройку вороних
їде купець порожнім возом
чи не до нас  бува у гості?
о мертві душі москалів
і загадкові й незбагненні
як на шляху граблі

Що це, як не поетичне передбачення теперішніх подій?
«Поет харкає кров’ю  епохи»
Вірші опубліковано  в 1998 році, а написані, можливо  й ще раніше.

Книга  третя. Вибране
2000 рік
Мисліте

«Поезія Миколи Біденка – це здійснення невипадкового   й потаємного  ритуалу, перетворення й переведення звичних речей на рівень символу  і  знаку, на межу їхнього вже магічного існування»( з передмови Юрка Гудзя)

вона  виникала подихом морозу на склі
коли проходила в дзеркалах
залишала мрево обличчя
 дивись дивись надивляйся
бо може вже взавтра
тобі відкриють очі
боже як зміниться світ
ніби два мідяки поклали
охопиш руками дзвенячий щем грудей
хто цю наскрізну пустоту наповнить -
тільки жінка своєю любов’ю
а ревність йодом ілюзій
лікує бажання очей
 уявляти що тебе 
люблять
тільки хто її наповнить
цю наскрізну  пустоту
тільки жінка
мелодія сопілки
-----------------------------------------------------------------
в замкнений простір
спочатку втручається  свідомість
як голова  влипає  в темний мішок
зразу всіма точками

нога ще не збивається  з кроку
але сліди  підошов уже покривають стіни
( стіна  на кожному  кроці на кожний крок стіна)
куди йдемо відомо
питання тільки – як завернути

вперше в житті  відчувши власний вміст
відвалюються  за спину голови
відкриваючи роти як виходи
роти як виходи з себе

мудрість вождів являє собою таку  штуку
щоб на безліч важких питань
відповісти таким
на яке знає відповідь кожний
------------------------------------------------------------------------

Книга четверта 
вибране
Усвідомлена необхідність
2004 рік

«Духовний вибір  на користь вільної людини зроблено Миколою Біденком уже давно, і він іде  «своєю свободою», як глибокий ,цілком неповторний поет.
Поезія Миколи Біденка говорить щиро та повноцінно, як належить вогню,  котрий завжди був, є і буде вільний»
( З передмови Андрія Підпалого)

хочеться плакати – плач
навіть коли положено божеволіти від радості
хочеться сміятися – смійся
навіть тоді коли з бруківки видушують сльози
найбільше радості приносить сам процес
животіння
головне що не відчуваєш себе в боргу
перед Господом Богом  за цю благодать
як за нові черевики чи за вищу освіту
перед державою
коли живеш насправді – життя не відчуваєш

де ти земле моя?
сади зелені
співають  жовтими голосами
де ти земле моя?
не знайду притулку
чорним полум’ям поорана
трьохсотлітня темнота
чи то каркає
чи то пісню заводить
ей біденко чий ти син
син біди син біди
вона  так  собі  хотіла
вона мене так любила
й народила українцем

коли немає вільних слів
якому вольному  ти скажеш волю
коли немає вільних слів
то множаться потрібні
як прояснити прояснення
за мене ще в утробі мову забували
промені пробиваються звідусіль
але  знесилені пітьмою
гірше ночі
похмурий ранок затьмарює зорі
негасимий вогонь вдихають
а свічка лише за здравіє
або за упокій
коли входиш в розуміння
то спалахують слова
------------------------------------------------------------
Книга п’ята
Ліки зі смерті
2009 рік

Післямова Кононовича з префіксом «анти –-«,
яку замовив сам Микола.   «Антипоезія, антифілософія».
У книзі два розділи:  Ліки зі смерті  та Шизоаналіз. Автор   традиційний у першому розділі  та  зухвало-новаторський  у другому розділі де « слово лунає там, де вже  не треба ніяких слів, де всі слова скінчились і вже неможливі за визначенням»
«Ці тексти є намаганням вийти поза межі, зухвалою трансценденцією автора, якому кортить ухопити чорта за роги  чи бога  за хвоста»(Л.Кононович)

Як би не ховався Біденко за колючий частокіл власних  слів, ніжність як  весняний первоцвіт, трепетно-ламка, потаємно-глибинна присутня у віршах, присвяченим  рідним та коханим людям.

візьму в долоні стару  картоплину

посаджу в землю біля подушки

вона тепер у неї  кам’яна
це найніжніша шершавість
із тих часів коли замкнулись твої очі
я поливатиму її своєю слухняністю
з тієї алюмінієвої чашки яку колись
моя лукавість оминала
в пошуках води для пересохлих вуст
якщо картопля оживає в землі
весняною водою
я напуватиму тебе із серця – повернись
бабусю дитині страшно йти
у цей самотній темний  світ
чи хоч почую ще
ці найлагідніші в моєму житті слова

а хліба б ти боявся гицелю.

в цьому переповненому світі
де для мене  немає нічого
я сам відбуваюсь як диво
десь в найхолоднішій  зоні совісті
спалахом світла яке не застало нічого

лиш це дивне відчуття
що спонукає миттєво вдивлятись
у  вже погаслий  простір і думати
що ж то було

молоко в тумані
накопичує запаси прісних вод
у акварельному безлюдді холодів
тоне чутно видимий
передсмертний крик перемоги
обов’язки  й зв’язки розмиті
абстракції лунають навіть
коли ступаєш на паркет

 без вороття пройду по небу
і витру за собою слід…

цей світ куди нас послано  помирати
так недоречно
ми встигаємо полюбити
---------------------------------------------------
Микола був травознаєм, траволюбом, травоїдом, він був
людиною, яка постійно потребувала сторонньої допомоги, була позбавлена можливості  вирішувати найпростіші побутові проблеми , на дорогах життя  втратила найрідніших людей,    але  не втратила  співчуття і милосердя, не озлобилася на весь світ, не замкнулася в собі :

вперше відчув що когось рятую
перерізавши собі горло 
коли почуття починають вас нищити
по-справжньому- ви рятуєтесь  в здавалось   назавжди загубленому ще  в дитинстві світі  поезії
хоч і неможливо жити серед метафоричних вивертів
що переплутують давно протоптані вами стежки… де виростають барво- лінгвістичні утворення з алгоритмічним пульсом стенокардії на які зболена душа накидається мов хворий собака на траву
я почуваюся лікарем котрому вдячні  за те  що він не хвалиться повним зібранням могил…
хоча постійно в  своїх рецептах я міняю болячки на хвороби як сантехнік одну поломку на іншу.
ні я не беру  в ремонт стоптані батькові поради
я намагаюсь щоб ви прийняли за мистецтво мої ліки виготовлені  зі смерті…

Книга шоста
Біденко  і літери
2013 рік

Коли відбувалася презентація шостої книги Миколи Біденка «біденко і літери» в приміщенні Національної спілки письменників України , то на Інститутській  вже стояла беркутня. Починався Майдан, в якому активну і посильну участь брав і Микола, бо такою він був людиною, що не стояв осторонь важливих політичних подій в країні.

З   рецензії  Тетяни Іванчук на книгу «біденко  і літери» :

«Не знаю, як  для кого, а для мене Біденко - першопроходець, відкривач, апостол слова і думки:
 я хотів  би світити  вам в життя вічно 
 я сонце несу зніміть нарешті свої  сліпі  окуляри 
 Біденко пише про себе наче  крізь себе. І на все, що поруч, споглядає зсередини або з такого ракурсу, з якого дехто б і не додумався глянути:
«тінь дерева ворушить опалим листям» 
«тінь дерева ловить руками вітер» 
         Навмисно починаю з другої половини книги. Може тому, що я бачила ту шибку і те дерево,   «тінь якого щезає  в кінчиках пальців»... А шибка  довгий час служить вікном у світ,  живий, недосяжний, дивний, інколи химерний, «де потовченим світлом тремтять звуки позаду слів, вікном  що не встигло ні відчинитись ні зачинитись і засклений погляд на мінус два  з половиною навздогін».
         Книга по-філософському зріла і зачіпає силу-силенну  аспектів  людського життя і смерті,  діяльності чи бездіяльності:
«села спустошені нашестям розуму честі  і совісті» 
«чого в нас більше любові чи ненависті» 
«з усієї ненависті люблю тебе україно» 
«гірку сльозу не витирайте там наша мати ніби приходила чаю попити  чи в тихому смутку переночувати» 
          І мимоволі  приміряєш  на себе, як  одяг:
«коли катастрофічно втрачаєш все чим жив ти одержуєш дар мови»  
          Натура людська така, що переважна більшість  із нас манірно заплющує очі на деякі речі в житті, в тому числі, і в книзі, за присутності інших людей, але - люби,Боже, правду!   - робить все якраз навпаки за їх  відсутності. Тому  моя щира порада: якщо не хочете це читати - не читайте, якщо не бажаєте це дивитися, вірніше, розглядати - то не розглядайте! Перегорніть сторінку. Та й по всьому. Читайте  далі!
      А  далі - «хтось  почує слово». Яка тремка надія! «звуками  і барвами вистежую слово» Яка каторжна  місія!
      Біденко пильно дивиться на світ крізь лупу болю, «яким залитий поверх останнього подиху»  і тільки тому ,що  «як вищий дар  дано нам волю».
      І незважаючи на те,  що  ,«я надто далеко зайшов у самотність»  як простягнуте на долоні і , як  пише у післямові Василь Герасим'юк  - «надто щемливе» -  «а хочете я подарую вам радість я залишив її в найглибших куточках неможливого поки ви не відкрили очі назустріч».

"Життя твоє між «звідки»  і «куди»,
Як сяйво зірки, що зірвалась з неба.
Ковток  вогню, немов  ковток  води,
Що спраглим подарований від тебе.

Твоя душа не по той бік любові -
Прожить так гідно  мало хто зумів.
Найбільшу тугу вилив  ти у слові,
Найбільший біль сховавши між рядків»

(Тетяна Іванчук)

2 лютого мине 4 роки, як помер Микола Біденко. За цей час побратими, друзі та колеги поета видали книгу зібраних всіх його творів  «На всю глибину іншости», провели два Міжнародні фестивалі авангардної поезії БІДЕНКО-ФЕСТ, працюють над майбутніми заходами, односельці  впорядкували  та посадили нові  деревця в парку , який назвали іменем імені Миколи Біденка, в селі Гейсиха Ставищенського району Київської області, де народився поет. В планах – створення експозиції, присвяченій  життю та творчості поета Миколи Біденка  в районному  краєзнавчому музеї.

Тетяна Іванчук, «Моя Київщина» 

Новини

Фото з мережі Інтернет

Прогноз погоди для жителів Київщини на 19-те лютого

18.02.2020, 20:43

Віталій Вайковський

У Броварах зник 41-річний чоловік

18.02.2020, 20:14

Фото з місця події

З'явилися подробиці моторошної автотрощі, що сталася на Гостомельському шосе (ФОТО, ВІДЕО)

18.02.2020, 19:57

Фото з мережі Інтернет

Героїчно загинув боєць 72-ої ОМБР Максим Хітайлов (ФОТО)

18.02.2020, 19:34

Фото з місця події

На Київщині загорівся пасажирський потяг (ВІДЕО)

18.02.2020, 19:16

Фото з мережі Інтернет

Ексдепутат Київоблради Борис Аврамич вніс ясність у ситуацію з заводом "Костал" у Переяславі (ФОТО)

18.02.2020, 18:52

Фото заводу

У Вишневому планують побудувати екологічно шкідливе підприємство (ФОТО)

18.02.2020, 18:35

Фото з мережі Інтернет

У Чорнобильській зоні проживають унікальні тварини (ФОТО)

18.02.2020, 18:19

Євген Анісімов

Кримінальний авторитет шість років переховувався на Обухівщині (ВІДЕО)

18.02.2020, 17:50

Фото з місця події

На Згурівщині з води дістали тіло чоловіка

18.02.2020, 17:30

Аналiтика

Мер Славутича Юрій Фомічев: Ми спроможні бути самостійними

18.02.2020, 8:00

Київщина туристична: найцікавіші місця Таращанщини

17.02.2020, 8:00

Як працює КОДА: "стометрівка" 15-го очільника Київщини Олексія Чернишова

14.02.2020, 14:25

Курячий бізнес на Київщині: хто займається найбільш прибутковою аграрною галуззю

14.02.2020, 7:59

Співачка Тетяна Сарапіна: Для мене завжди виклик співати перед воїнами

13.02.2020, 8:00

Мер Білої Церкви Геннадій Дикий

Мерії Київщини: Чому Дикому буде складно переконати білоцерківчан підтримати його знову

12.02.2020, 8:00

Децентралізація в дії: як чиновники у першій ОТГ Київщини 7 років поспіль знущаються над дітьми

11.02.2020, 8:02

Небезпечні друзі: як під Києвом собаки ведучої телеканалу Ахметова влаштували криваве побоїще

10.02.2020, 8:13

Метеорологи Київщини: як доводиться працювати вишгородським спостерігачам за погодою

10.02.2020, 8:00

Абсурд і культура: чому депутати облради взяли в заручники білоцерківський театр

07.02.2020, 12:29

Блоги

Анатолій Присяжнюк (ексголова Київської ОДА): загрози проблем екології вкрай недооцінені нашими громадянами

18.02.2020, 19:57

Олександр Качний (ексголова Київської обласної ради): Київщина втратила Героя

18.02.2020, 18:45

Олексій Чернишов (голова Київської ОДА): Вічна пам’ять загиблим воїнам у Афганістані

17.02.2020, 11:35

Тарас Костін (міський голова Переяслава): "Костал" не йде з міста!

15.02.2020, 18:41

Борис Аврамич (ексдепутат Київської обласної ради): влада міста Переяслава просто проспала завод "Костал"

15.02.2020, 15:20

Олександр Голіздра (активіст): Відстояти один з останніх шматочків зеленої території в Вишневому поки що вдалося

15.02.2020, 11:52

Ольга Василевська-Смаглюк (народна депутатка України): Я вважаю, що історія з китайським коронавірусом — маркетинговий хід

14.02.2020, 11:13

Фото з мережі Інтернет

Олексій Дорошенко (депутат Київоблради): Я знову потрапив у рейтинг

13.02.2020, 13:55

Олексій Зіневич (громадський діяч, засновник проекту "Громадська Ініціатива" та ІА "Погляд): Як "реформована" прокуратура з суддями зливає резонансні справи

13.02.2020, 13:41

Леонід Щербинко (активіст): У диспетчерській службі "Київобленерго" працюють некомпетентні люди

11.02.2020, 11:13